28 листопада, учні восьмого класу вшановували пам'ять жертв Голодомору в Україні у 1932-1933 роках. Після виховної години та перегляду презентації
воскресенье, 29 ноября 2015 г.
Вшанування пам'яті жертв Голодомору 1931 -1933 рр.
28 листопада, учні восьмого класу вшановували пам'ять жертв Голодомору в Україні у 1932-1933 роках. Після виховної години та перегляду презентації
воскресенье, 22 ноября 2015 г.
Відеотека із зарубіжної літератури 7 клас
«Ілля Муромець і Соловей
– Розбійник»
ПОДИВИТИСЬ ТУТ!!!
« Король Лір і його
дочки».Король Лир 1 серия (1970) драма
(за В. ШЕКСПИРОМ)
Король Лир 2 серия ( 1970 ) драма
( за В. ШЕКСПИРОМ )
Ф. Шиллер «Рукавичка»
Адам Міцкевич "Світязь"
Роберт ЛьюїсСтівенсон
«Балада про вересовий трунок»
Вальтер Скотт
«Айвенго»
Василь Володимирович Биков
«Альпійська балада»
Джеймс Олдрідж
«Останній
дюйм»
Олександр Грін
«Пурпурові вітрила»
Едгар Аллан По
«Золотий жук»
Артур КонанДойль
«
Записки про
Шерлока Холмса»
О. Генрі
«Останній
листок»
Корнелія Функе
«Чорнильне серце»
Корнелія Функе «Чорнильне серце»
«Чорнильне серце»
Меґі любить читати книжки. Любить читати книжки і її тато Мо, палітурник, “книжковий лікар”, як називає його Меґі. Проте він не читав їй уголос ще відтоді, як загадково зникла її мама. Вони жили собі спокійним життям аж до тієї ночі, коли незнайомець прийшов із попередженням. Наступного дня Мо став пакувати валізи, не повідомивши Меґі причини. Вони мусять переховуватись. Але від чого і від кого?
суббота, 21 ноября 2015 г.
Рюноске Акутагава "Павутинка"
Рюноске Акутагава "Павутинка"
(переклад І. П. Дзюба)
І
Одного дня самотній Будда
знічев'я походжав берегом озера Лотосів. Білосніжні, як перли, квіти на воді із
своїх золотистих тичинок ненастанно ширили навкруги невимовно приємні пахощі. У
раю був ранок.
Будда пройшов понад озером, потім
став і крізь листя лотосів, що вкривали поверхню води, подивився вниз. Під
озером було пекло, атому крізь прозору, як кришталь, товщу води, наче в
стереоскопі, ясно прозирала ріка Сандзунокава1 й Шпиляста гора.
Погляд Будди привернув чоловік на ім' я Кандата, що разом з іншими грішниками,
яких аж кишіло, мучився в пеклі. Той Кандата, великий лиходій, за життя вбивав
людей, підпалював їхні оселі й учинив чимало інших злочинів. А добро зробив
лише один раз. Якось, мандруючи густим лісом, він побачив, як через стежку повзе
павучок. Кандата підняв було вже ногу, готуючись його роздушити, та враз
передумав: «Ні, не треба. Хоч воно й мале, але теж, напевне, хоче жити. Тож
шкода безпричинно вкорочувати йому віку».
Споглядаючи пекло, Будда згадав,
як Кандата врятував життя павукові, й вирішив віддячити йому за добро - при нагоді помогти вибратися з
пекла. На щастя, поблизу над зеленим, як малахіт, листям лотосу райський павук
плів свою чарівну сріблясту нитку. Будда взяв павутинку і мимо сніжно-білих, як
перлина, квітів швидко спустив її далеко-далеко вниз, до самого пекла.
1 У буддійській релігії ріка, через яку переправляються на той світ душі померлих.
II
Там, на дні пекла, у Кривавому
озері борсався Кандата. Хоч куди глянь, всюди тьма кромішня, і тільки
коли-не-коли в тій темряві зблисне вістря Шпилястої гори. Чи може бути щось
страхітливіше? Навколо тихо, як у могилі, лише іноді чути тихі зітхання
грішників - виснажені пекельними муками, вони навіть не можуть плакати вголос.
Тож і Кандата, задихаючись у Кривавому озері, звивався, корчився, як жаба перед
смертю.
Та якось ненароком він звів очі
вгору: з далекого неба над Кривавим озером у пітьмі, немов боячись людського
ока, повисла блискуча сріблиста павутинка. Вздрівши над головою павутинку,
Кандата на радощах аж сплеснув у долоні: вчепившись за неї, напевне, можна
далеко полізти, навіть з пекла вибратися. Якщо все піде на лад, то і в раюможна опинитися. А тоді вже не доведеться страждати
на Шпилястій горі і потопати в Кривавому озері.
Отак розмірковуючи, Кандата
мерщій учепився обома руками за павутинку і відчайдушно почав дертися вгору.
Ясна річ, такому лиходієві, як Кандата, до цього не треба було звикати. Та хоч
як він силкувався, а догори піднятися було не легко - рай і пекло відділяла не одна
тисяча рі1. Зіп'явшись трохи, Кандата втомився і навіть не міг був
рукою ворухнути. Що ж тут удієш? Вирішивши перепочити, Кандата повис на
павутинці й зиркнув униз. Тонка павутинка напевне увірветься. І Кандата
щосили закричав: «Гей, грішники! Це моя павутинка. Хто вам дозволив чіплятися
за неї? Ану, спускайтеся вниз!»
Але тої ж миті павутинка
зненацька розірвалася саме над Кандатою і він, закрутившись дзиґою, швидко зник
у темряві. В імлистому просторі, виблискуючи, лише висіла тоненька райська
павутинка.
III
Стоячи на березі озера Лотосів,
Будда від початку до кінця стежив за цією сценою. А як Кандата каменем упав у
Криваве озеро, обличчя Будди посмутніло і він пустився йти далі. Мабуть,
жалюгідним здався йому Кандата, який намагався тільки сам вилізти з пекла, але
був заслужено покараний за своє черстве серце і знову опинився в безодні.
О. Генрі «Дари волхвів»
О. Генрі «Дари волхвів»
Один долар вісімдесят сім центів. Це було все. Із них шістдесят центів - монетками по одному центу. Вона відвойовувала кожну монетку, торгуючись із бакалійником, зеленярем, м'ясником так запекло, що аж вуха палали від мовчазного осуду її скупості, викликаної надмірною ощадливістю. Делла тричі перелічила гроші. Один долар вісімдесят сім центів. А завтра Різдво.
Поки господиня переходить поступово від першої стадії до другої, огляньмо її господу. Мебльована квартира за вісім доларів на тиждень. Не можна сказати, що вона зовсім убога, але щось спільне з цим поняттям, безперечно, має.
Внизу, у вестибюлі, скринька для листів, у щілину якої не ввійшов би жоден лист, і кнопка електричного дзвоника, з якої жодному смертному не пощастило б витиснути ніякого звуку. На дверях була ще прикріплена картка з написом «М-р Джеймс Діллінгем Янг».
Слово «Діллінгем» розтягнулось на всю довжину в той недавній час процвітання, коли власник цього імені одержував тридцять доларів на тиждень. Тепер він заробляв тільки двадцять доларів, і літери в слові «Діллінгем» поблякли, немовби серйозно замислились, чи не скоротитись їм до скромного, без претензій «Д». Та хоч коли містер Джеймс Діллінгем Янг, приходячи додому, піднімався у свою квартиру на верхньому поверсі, його завжди зустрічав вигук «Джім!» і гарячі обійми місіс Джеймс Діллінгем Янг - її ви вже знаєте як Деллу. А це й справді так гарно!
Делла перестала плакати і провела пуховкою по щоках. Вона стояла біля вікна, сумно дивлячись на сірого кота, який прогулювався по сірому паркану в сірому дворі. Завтра Різдво, а у неї тільки долар і вісімдесят сім центів, щоб купити подарунок Джімові! Вона місяцями економила буквально кожен цент, і ось це все, що вдалося зібрати. За двадцять доларів на тиждень далеко не за-ідеш. Витрати були більші, ніж вона розраховувала. Витрати завжди більші. Тільки долар і вісімдесят сім центів, щоб купити подарунок Джімові! її Джімові! Багато щасливих годин провела вона, роздумуючи, що б таке подарувати йому на Різдво. Щось особливе, рідкісне, коштовне, хоч трохи гідне високої честі належати Джімові.
Між вікнами кімнати стояло трюмо. Можливо, вам ніколи не випадало дивитися в трюмо у восьмидоларовій мебльованій квартирі. Дуже худа і дуже рухлива людина, спостерігаючи швидку зміну своїх відображень у його довгих та вузьких дзеркалах, може дістати досить точне уявлення про свою зовнішність. Делла була струнка, і їй пощастило опанувати це мистецтво.
Вона раптом одійшла од вікна і зупинилась перед дзеркалом. Очі її сяяли, як діаманти, але за якихось двадцять секунд лице втратило свої кольори. Вона хутенько висмикнула шпильки і розпустила своє довге волосся.
У подружжя Джеймс Діллінгем Янг було дві речі, якими вони дуже пишалися. Одна - це золотий годинник Джіма, що належав колись його батькові та дідові, друга - волосся Делли. Якби цариця Савська жила в будинку навпроти, Делла часом, помивши голову, сушила б своє волосся біля вікна, щоб затьмарити блиск оздоб і коштовностей її величності. Якби цар Соломон був швейцаром у будинку, де вони жили, і зберігав би всі свої скарби в підвалі, Джім, проходячи повз нього, завжди діставав би свій годинник, щоб побачити, як Соломон рве собі бороду від заздрощів.
Прекрасне волосся Делли розсипалось каштановими хвилями, сяючи, мов струмені водоспаду. Воно спадало нижче її колін і вкривало, наче плащем, майже всю її постать. Потім вона знову, нервуючи і поспішаючи, підібрала його. Завагавшись, постояла якусь мить нерухомо, і дві чи три сльози впали на потертий червоний килим.
Мерщій надіти старенький коричневий жакет і старенький коричневий капелюшок! Махнувши спідницею, Делла кинулася до дверей і вибігла з дому на вулицю, а в очах у неї ще поблискували діамантовими краплями сльози.
Вона зупинилась перед дверима з вивіскою: «М-м Софроні. Найрізноманітніші вироби з волосся». Делла вибігла на другий поверх і спинилася, переводячи дух, серце її швидко билося. Мадам Софроні була здоровенна білява жінка з сухими манерами.
- Чи не купите ви моє волосся? - спитала Делла.
- Я купую волосся,- відповіла мадам.- Зніміть капелюшок, треба подивитися, що за товар.
Знову заструменів каштановий водоспад.
- Двадцять доларів,- сказала мадам, звично зважуючи в руці волосся.
- Давайте мерщій,- промовила Делла.
Дві години після цього пролетіли на рожевих крилах - вибачайте за банальну метафору. Делла бігала по крамницях, шукаючи подарунок Джімові.
Нарешті знайшла. Безперечно, ця річ була створена для Джіма, і тільки для нього. Нічого схожого не було в жодній іншій крамниці, вона вже все перевернула там догори дном. Це був платиновий ланцюжок для кишенькового годинника, простий і строгий, він привертав увагу коштовністю матеріалу, з якого був зроблений, а не мішурним блиском - саме такими мають бути всі гарні речі. Він навіть був гідний годинника. Побачивши його, Делла відразу дійшла думки, що ланцюжок повинен належати Джімові. Він був такий, як Джім. Скромність і гідність - ці якості були у них обох. За ланцюжок довелося заплатити двадцять один долар. У Делли лишилося ще вісімдесят сім центів, і вона поспішила додому. З таким ланцюжком Джім у будь-якому товаристві зможе дістати свій годинник, глянути, котра година, бо хоч який чудовий був той годинник, а Джім іноді дивився на нього крадькома, бо висів він не на ланцюжку, а на старому шкіряному ремінці.
Коли Делла повернулася додому, її захоплення трохи вщухло, натомість з'явилися передбачливість та розсудливість. Вона дістала щипці для завивання, запалила газ і почала виправляти спустошення, вчинені великодушністю та любов'ю. А це завжди надзвичайно важка праця, дорогі друзі, велетенська праця.
За сорок хвилин її голова вкрилася дрібними кучериками і Делла стала дуже схожою на хлопчиська, що втік з уроків. Довгим, уважним і критичним поглядом вона глянула на себе в дзеркало.
«Якщо Джім не вб'є мене з першого погляду, - подумала ,- то, глянувши вдруге, скаже, що я схожа на хористку з Коні-Айленда(1). Але що, що могла б я зробити з одним доларом і вісімдесятьма сімома центами?!»
Коні-Айленд - центр розваг для простого народу Нью-Йорка.
О сьомій годині кава була готова, а гаряча сковорода стояла на плиті, чекаючи, коли на ній смажитимуться котлети.
Джім ніколи не спізнювався. Делла затиснула в руці платиновий ланцюжок і сперлася на краєчок стола біля вхідних дверей. Невдовзі вона почула його кроки внизу на сходах і на мить зблідла. Вона мала звичку звертатися до бога з коротенькими молитвами з приводу всяких життєвих дрібниць і тепер швиденько зашепотіла:
- Господи, зроби, будь ласка, так, щоб я все ще сподобалася йому!
Двері відчинилися, Джім увійшов і причинив їх. його худе обличчя було заклопотане. Бідолаха, в двадцять два роки він мав годувати сім'ю! Йому давно треба було купити нове пальто, і рукавичок у нього не було.
Джім увійшов і завмер, наче сетер, що збирається кинутися на перепелицю. Його очі спинилися на Деллі, в них був вираз, якого вона не могла зрозуміти, і їй стало страшно. Це не були ні гнів, ні здивування, ні. докір, ні жах - жодне з тих почуттів, яких вона могла сподіватись. Він просто пильно дивився на неї, і на обличчі у нього був отой дивний вираз.
Делла зіскочила з столу і кинулась до нього.
- Джім, милий,- вигукнула вона,- не дивись так на мене! Я обстриглась і продала волосся, бо я б не пережила, якби нічого не змогла подарувати тобі на Різдво. Воно знову виросте! Ти ж не гніваєшся, ні? Я повинна була це зробити. Волосся у мене росте дуже швидко. Поздоров мене з Різдвом, Джім, і будьмо щасливі. Ти ж навіть не знаєш, який гарний, чудовий подарунок я приготувала для тебе!
- Ти обстригла волосся? - насилу спитав Джім так, наче він не міг усвідомити цього очевидного факту, хоч його мозок напружено працював.
- Обстригла і продала його, - відповіла Делла. - Але ж я тобі все одно подобаюсь? Я ж така сама, тільки з коротким волоссям!
Джім здивовано оглянув кімнату.
- То, виходить, твого волосся вже нема? - спитав він з якимсь безглуздим виразом.
- І не шукай його, не знайдеш,- відповіла Делла,- кажу ж тобі: я його продала - обстригла і продала. Сьогодні свят-вечір, Джім. Будь зі мною ласкавий, це ж я зробила для тебе. Можливо, волосся на моїй голові і можна було б перелічити,- в її голосі раптом прозвучала глибока ніжність,- але ніхто й ніколи не зможе виміряти мою любов до тебе! Смажити котлети, Джім?
І Джім раптом наче прокинувся від важкого сну. Він обняв свою Деллу. Будьмо скромні - відвернімося на якихось десять секунд і займімося чимось іншим. Подумаймо, наприклад, яка різниця між вісьмома доларами на тиждень і мільйоном на рік? І математик, і мудрець дадуть неправильні відповіді. Волхви принесли коштовні дари, але серед них не було одного. Цей туманний натяк ми роз'яснимо пізніше.
Джім витяг з кишені свого пальта пакуночок і кинув його на стіл.
- Зрозумій мене правильно, Делл,- сказав він.- Ніяка стрижка, ніякі нові зачіски не примусять, щоб я розлюбив тебе, дівчинко. Але розгорни цей пакунок-і ти зрозумієш, чому я спершу трохи розгубився.
Білі спритні пальчики розірвали мотузку й папір. Пролунав крик захвату, а на зміну йому - ой леле! - прийшли, як то буває тільки у жінок, потоки сліз та зойки. Довелось негайно вдатися до всіх заспокійливих засобів, які тільки були у господаря квартири.
Річ у тому, що на столі лежали гребінці, набір гребінців - бічні й задні*,- якими Делла давно любувалася на одній з бродвейських вітрин. Чудові гребінці, справжні черепахові, прикрашені по краях дрібними коштовними каменями, і саме того відтінку, що пасував би до її волосся. Гребінці коштували дорого, вона знала це, і її серце давно вже нило від того, що не було ніякої надії купити їх. Тепер вони належали їй, але де ж ті коси, що їх прикрасили б ці довгождані гребінці.
А проте вона міцно притисла їх до грудей, підвела нарешті затуманені сльозами очі, всміхнулась і промовила:
- У мене дуже швидко росте волосся, Джім!
Делла підскочила, як ошпарене котеня, і вигукнула:
- О господи!
Джім ще не бачив свого чудового подарунка. Вона хутенько подала йому на долоні ланцюжок. Матовий коштовний метал, здавалося, засяяв відбитим світлом її гарячої і щирої радості.
- Ну, правда ж гарний, Джім? Я обнишпорила все місто, поки знайшла його. Тепер ти можеш дивитись, котра година, хоч сто разів на день. Дай-но мені свій годинник. Я хочу побачити, який вигляд він матиме з ланцюжком.
Але Джім не послухався - він ліг на кушетку, заклав руки під голову і всміхнувся.
- Делл,- сказав,- давай сховаємо свої подарунки до іншого часу. Вони занадто гарні, щоб так зразу ними користуватись. Я продав годинник, щоб купити тобі гребінці. А тепер, гадаю, пора смажити котлети.
Волхви, ті, що принесли дари немовляті у яслах, були, як ви знаєте, мудрі люди, надзвичайно мудрі люди. Вони винайшли звичай робити різдвяні подарунки. Бо вони були мудрі, і дари їхні були мудрі, не виключено, що їх можна було навіть замінити, якщо траплялися два однакових подарунки. А я розповів вам нічим не примітну історію про двох дурненьких дітей, які жили у восьмидоларовій квартирі і зовсім немудро пожертвували одне для одного найдорожчими своїми скарбами. Але до відома мудреців наших днів слід сказати, що з усіх, хто робив подарунки, ці двоє були наймудріші. З усіх, хто приносить і приймає дари, наймудріші тільки такі, як вони. Це всюди так. Вони і є волхви.
К.М. Симонов «Жди мене…»
К.М. Симонов
«Жди меня…»
.jpg&w=180)
Только очень жди,
Жди, когда наводят грусть
Желтые дожди,
Жди, когда снега метут,
Жди, когда жара,
Жди, когда других не ждут,
Позабыв вчера.
Жди, когда из дальних мест
Писем не придет,
Жди, когда уж надоест
Всем, кто вместе ждет.
Жди меня, и я вернусь,
Не желай добра
Всем, кто знает наизусть,
Что забыть пора.
Пусть поверят сын и мать
В то, что нет меня,
Пусть друзья устанут ждать,
Сядут у огня,
Выпьют горькое вино
На помин души...
Жди. И с ними заодно
Выпить не спеши.
Жди меня, и я вернусь,
Всем смертям назло.
Кто не ждал меня, тот пусть
Скажет: - Повезло.
Не понять, не ждавшим им,
Как среди огня
Ожиданием своим
Ты спасла меня.
Как я выжил, будем знать
Только мы с тобой,-
Просто ты умела ждать,
Как никто другой.
ПЕРЕГЛЯНУТИ ВІДЕО ТУТ!!!
Чуєш, ти чекай мене...
(переклад Ю. Гончаренка)
Чуєш, ти чекай мене, над усе чекай
Коли смуток огорне, жовтий дощ стіка
І в спекотну каламуть, в заметіль, у сніг
Коли інших вже не ждуть, вже й забувши їх.
І коли листів нема із далечини... інших вже не ждуть дарма — стомлені вони.
Повернуся, тільки жди
І не зич добра тим, хто каже далі йди і забудь... пора.
Хай повірять мати й син, що нема мене
Друзі втішаться отим "було і промине",
Сядуть в коло при вогні і ковтнуть вина. На помин душі
Та ні. Ти чекай одна.
Ти чеканням повернеш із смертельних лав
"Поталанило, еге ж?" - скаже, хто не ждав.
Не дано збагнути їм в літо вогняне
Як чеканням ти своїм вберегла мене.
Як вцілів я? Вижив як?
Знаємо без слів.
Просто ти чекала так, як ніхто не вмів.
Подписаться на:
Сообщения (Atom)